Вважаєте, що отримати водійське посвідчення в Україні — це складний квест? Можливо, ви зміните свою думку, дізнавшись про випробування, які доводиться долати кандидатам у водії в інших країнах світу. Якщо в США іспити часто зводяться до здорового глузду, а практична частина викликає тривогу хіба що через паралельне паркування, то в багатьох інших державах процес нагадує справжню смугу перешкод, інформує Автопілот з посиланням на Jalopnik.
Статистика успішності говорить сама за себе. У Японії з першої спроби іспит складають лише 35% кандидатів. У Великій Британії цей показник трохи вищий — 48%. А в Південній Африці лише 39% щасливчиків отримують права, причому там можуть зняти бали навіть за те, що ви не перевірили простір під автомобілем на предмет витоку рідин перед початком руху.
Однак справа не лише у складних тестах. Деякі країни, як-от Хорватія чи Нікарагуа, вимагають від майбутніх водіїв довідок про фізичне та психічне здоров’я. Інші, наприклад Франція, змушують наїздити тисячі кілометрів під наглядом, перш ніж допустити до самостійного керування. Додайте до цього ще й значні фінансові витрати, і отримання посвідчення перетворюється на справжній виклик.
Здавалося б, вимога мати добрий зір є базовою для будь-якого водія. Але деякі країни йдуть значно далі за стандартну перевірку в окуліста. У Хорватії, наприклад, необхідно пройти кілька медичних обстежень, що включають перевірку не тільки зору, але й слуху, а також наявність діабету, епілепсії та серцево-судинних захворювань. Це не означає автоматичну дискваліфікацію, але може призвести до певних обмежень.
Причому довідку від знайомого лікаря отримати не вдасться — обстеження проводять лише у сертифікованих Міністерством охорони здоров’я закладах. Ця процедура не безкоштовна і коштує щонайменше 50 євро. Вона включає аналізи крові та сечі, ЕКГ, оцінку моторики та висновок фахівця з професійної медицини. Схожі вимоги діють також у Бразилії, Угорщині, Чилі, Бельгії та Ізраїлі.
Якщо медичні огляди здаються надто особистими, то як щодо психологічних тестів? У тій же Хорватії кандидата перевіряють на наявність неврологічних розладів, як-от хвороба Паркінсона, та різноманітних психічних станів. У Чорногорії візит до психолога є обов’язковим, а в Нікарагуа майбутнім водіям доводиться заповнювати восьмисторінкову психологічну анкету. Після такого будь-який теоретичний іспит здасться легкою прогулянкою.
Теоретичні іспити в деяких країнах — це справжнє випробування для пам’яті та нервів. У Сінгапурі потрібно скласти два тести по 50 питань кожен, набравши не менше 90% правильних відповідей, і лише після цього можна отримати тимчасовий дозвіл на практичні заняття. У Китаї іспит складається зі 100 питань, обраних випадковим чином із бази в 1000, а прохідний бал — ті ж 90%. В Угорщині на кожне з 75 питань дається лише 60 секунд. Навіть легендарному Оззі Осборну знадобилося 19 спроб, щоб отримати права.
Практична підготовка також може бути виснажливою. В австралійському штаті Новий Південний Уельс учень повинен задокументувати 120 годин водіння під наглядом, з яких 20 — у нічний час. У Франції вимога ще жорсткіша: необхідно проїхати 3000 кілометрів із досвідченим водієм, перш ніж подавати заявку на отримання посвідчення. Альтернатива — платні курси в автошколі, які можуть коштувати понад 2000 євро за інтенсивний курс.
Нарешті, вартість. У Хорватії, враховуючи всі медичні довідки, психологічні тести та 85 годин обов’язкових уроків водіння, загальна сума може сягати 1200 доларів. У Швейцарії лише сам іспит коштує до 175 доларів, а разом з курсом першої допомоги, навчальними матеріалами та іншими зборами загальні витрати легко перевищать 700 доларів, і це за умови успішного складання з першої спроби. Після знайомства з такими правилами починаєш цінувати місцеву систему громадського транспорту.
